Від початку неспровокованої агресії Російської Федерації проти України приблизно 13 500 військових Збройних Сил України вважаються ув’язненими, хоча точна кількість на сьогодні невідома. Російська Федерація систематично нехтує своїми обов’язками та зобов’язаннями за міжнародно-правовими документами, стороною яких вона є (а саме Третьою Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими), щодо інформування протилежної сторони про утримання військовополонених. Крім того, за численними повідомленнями, багатьох українських військових не було належним чином зареєстровано як військовополонених, і їх утримують у місцях несвободи в Росії та на окупованих територіях України під виглядом цивільних осіб. Відтак, точна кількість українських військовополонених у російському полоні досі залишається невідомою.

Більшість звітів, статей та досліджень, присвячених військовополоненим і порушенню їхніх прав Російською Федерацією та її представниками, зосереджені на грубих порушеннях ключових прав військовополонених, таких як право на життя та фізичну недоторканність, які уповноважені особи РФ порушують шляхом свавільних вбивств і катувань. 

Іншим типом подібних оглядів є загальні звіти та дослідження, підготовлені авторитетними міжнародними організаціями, зокрема Організацією з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ ООН) тощо, які висвітлюють ситуацію загалом. Метою цього дослідження є надання більш детального та комплексного аналізу одного з видів грубих порушень міжнародного гуманітарного права (МГП) та міжнародного права у сфері прав людини (МППЛ), вчинюваних Російською державою та її уповноваженими представниками, — а саме порушення права військовополонених на належну медичну допомогу та відповідних вимог до держави, що тримає під вартою, щодо забезпечення таких прав.

Порушення цих прав не чиняться у таких очевидних і явно руйнівних для зовнішніх спостерігачів формах, як позбавлення життя чи катування, однак їхні наслідки є не менш істотними для військовополонених — це смерті, каліцтва, незворотна шкода здоров’ю, а також важкі фізичні та психологічні травми. Навіть ті військовополонені, яким пощастило повернутися додому живими, наразі змушені проходити тривалу й складну фізичну та психологічну реабілітацію, і далеко не всі з них зможуть завершити її повністю або відновити стан фізичного та ментального здоров’я до рівня, який вони мали до потрапляння в полон.

Таким чином, порушення з боку Росії щодо права військовополонених на здоров’я та належну медичну допомогу є не просто недотриманням окремих положень ЖК III або Додаткового протоколу I 1977 року до Женевських конвенцій, а й цілеспрямованими та системними зусиллями, спрямованими на те, щоб позбавити Україну частини її найактивнішого та найсвідомішого населення, а також — навіть у разі збереження життя та повернення цих людей — ізолювати їх від подальшого нормального й активного громадського життя в Україні. Відтак, аналіз та поширення актуальної й статистичної інформації, її правова кваліфікація як порушення МГП і МППЛ, а також як міжнародного злочину — з акцентом на можливу кримінальну відповідальність за його вчинення — є питанням першочергової важливості для українського суспільства й, що навіть важливіше, для українських партнерів, міжнародних зацікавлених сторін та осіб, які ухвалюють рішення.

Основна мета цього дослідження — привернути увагу органів влади ЄС та інших міжнародних зацікавлених сторін до фактів грубих порушень прав українських військовополонених і невиконання Росією своїх зобов’язань за документами МГП, стороною яких вона досі залишається, а також сприяти її притягненню до відповідальності шляхом посилення санкційного механізму та не допустити спускання на гальмах процесів притягнення винних у злочинах проти військовополонених до належної кримінальної відповідальності.

Це дослідження було проведене на основі збору, обробки та систематизації інформації з різних джерел, зокрема таких як:

• Інтерв’ю: Було опитано 8 військовополонених, які успішно повернулися додому та надали деталізовану інформацію про власний досвід і події, свідками яких вони стали, що стосуються порушення прав військовополонених на медичну допомогу в місцях утримання. Вибір респондентів базувався на їхньому професійному бекграунді: 100% опитаних військовополонених мають вищу медичну освіту та до потрапляння в полон проходили службу як військовий медичний персонал. Щобільше, під час перебування в полоні вони також надавали медичну допомогу. Завдяки цьому ця група респондентів надала максимально детальний та фаховий аналіз дій і бездіяльності персоналу в місцях несвободи, а також їхніх наслідків. Інша група респондентів представлена експертами, які займаються медичною, фізичною та психологічною реабілітацією військовополонених, які повернулися з полону. Зазначені фахівці надали узагальнену інформацію щодо травм, наслідків для фізичного та психологічного здоров’я тощо, що дає змогу сформувати цілісну картину та статистичні дані. До цієї групи увійшли інтерв’ю з керівником Національної програми реабілітації «Неопалимі» та заступницею керівника Центру психологічного здоров’я та реабілітації «Лісова поляна». 
• Зовнішні джерела інформації: Загальні звіти, дослідження міжнародних організацій та експертів, медіа-матеріали й журналістські розслідування, присвячені проблематиці військовополонених, а також першоджерела, на які вони посилаються (за наявності), були ретельно вивчені й опрацьовані крізь призму забезпечення та надання медичної допомоги.
• Правовий аналіз: Дії та бездіяльність російських військовослужбовців і цивільного персоналу щодо українських військовополонених, а також умови утримання в місцях несвободи були проаналізовані крізь призму порушення норм МГП та МППЛ із урахуванням коментарів Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ). Зазначені порушення також проаналізовано на предмет наявності складів міжнародних злочинів, передбачених статтею 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС). Окрім цього, було досліджено судову практику таких міжнародних кримінальних трибуналів, як Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії (МТКЮ), Міжнародний трибунал щодо Руанди (МТР) та МКС, для демонстрації можливості, прецедентів і практичних аспектів притягнення до кримінальної відповідальності за злочини проти військовополонених.

Повне дослідження доступне за посиланням.